Бердянська міська територіальна громада

Сьогодні один із тих днів, про які важко говорити. Бо жодні слова не можуть передати того болю, який переживають родини, що втратили своїх дітей і роками живуть між надією та страхом.

День зниклих безвісти дітей — це не просто дата у календарі. Це нагадування про тисячі незавершених історій, про порожні кімнати, нерозібрані речі, фотографії, на які щодня дивляться батьки в очікуванні хоча б якоїсь звістки. Для когось пошук триває тижнями, для когось — роками. Але очікування ніколи не стає легшим.

Сьогодні особливо боляче говорити про українських дітей, чиї життя змінила війна. Діти, які зникли під час евакуацій, окупації, обстрілів або були насильно вивезені з рідної землі. За кожною такою історією стоїть родина, яка не припиняє шукати, вірити та чекати.

Ми часто звикаємо до страшних новин, але до зникнення дітей звикнути неможливо. Бо дитина не повинна зникати. Вона повинна рости поруч із рідними, ходити до школи, мріяти, сміятися та жити у безпеці.

У цей день хочеться сказати головне: ми пам’ятаємо. Ми співпереживаємо кожній родині, яка живе з цим болем. І ми маємо робити все можливе, аби кожна дитина була знайдена та повернулася додому.

Світла пам’ять тим, кого не вдалося повернути. І велика надія — для тих, кого досі чекають.