29.08.2024 15:27
Перший твір у рамках фестивалю «Літературний бриз»
Розпочинаємо серію публікацій, які надійшли від бердянців у рамках фестивалю «Літературний бриз» і паралельно продовжуємо прийом робіт від творчих бердянців!
📝До вашої уваги пропонуємо твір Марка Ботичко із загальноосвітньої школи №20. Авторську стилістику збережено!
ПІД НЕБОМ АЗОВУ
Тут усі люди знають одне одного в обличчя. Йди навпростець – не заблукаєш.
Місто-вертеп: Верхній ярус – АКЗ, РТС, АЗМОЛ.
Нижній ярус, де Коса – не зачіска;
Пєски – не пісок;
Колонія – не в’язниця;
Собача балка – не конура;
Ліска (-и) – не ім’я;
8 березня – не свято.
Тільки тут почуєш невимовно-душевний діалект – «ріба», «бічки», «таранька, ікрянчики», вигуки «Тю!», «Ля!», «Шо!» – як спосіб спілкування. Степовий говір із домішками наддніпрянського та слобожанського.
Живучи у місті, отримаєш запрошення «Піти у місто», де зупинка «на Універмазі», «на Базарі», «на школі».
Де вулик вокзалу, літня Слободка, як єдиний хол фешенебельного готелю, з присмаком найтеплішого солоного моря, солодкого кавуна, свіжовипатраної рибки з червоним солодким помідором, янтарною вареною кукурудзою, медовою пахлавою, перегукуванням чайок та відпочивальників. Верби, тополі, маслини, чабрець, рукола як наш місцевий бур’ян – запахи, такі гострі, свіжі, рідні.
Море і степ! Вільні та самодостатні люди – нащадки сарматів, амазонок, козаків. Про ці місця, Дике поле, писав Геродот, згадував О. Вишня, пам’ятав В. Хавкін, малював І. Бродський, поетизував Т. Зінківський. Запам’ятали його багато славних войовничих мужів ХХ – ХХІ ст. від Нестора Махна до нашого президента Володимира Зеленського.
У вересні День народження мого міста. Сьогодні, коли поруч чужі світи, коли дні і ночі не тихі, коли маленькі і великі міста України загнані у кут війни, рятують спогади, фото, стрічка новин у телеграмі. Місто нагадує: «Я тут! Я з тобою! Ти не без-грунтянин, не без-морянин!»
Гріє, проростає надією мамин конверт з насінням колонських помідорів, біла ракушка в моїй кишені з цукрово-піщаним присмаком Азовського моря …
Ви вгадали, це місто Бердянськ, якому 17.09 виповниться 197 років. І саме тепер про відважних і мужніх бердянців – патріотів Тиграна Оганесяна та Микиту Ханганова, художника Максима Бровченко, співака Дмитра Волканова, фотографа Євгена Малолєтку (до речі, він вчився у нашій 20-й школі) – говорить цілий світ.
Дуже хочеться не тільки повернутися, а й бути достойним свого міста. Про це варто мріяти, і до цього варто іти.
Тут усі люди знають одне одного в обличчя. Йди навпростець – не заблукаєш.
Місто-вертеп: Верхній ярус – АКЗ, РТС, АЗМОЛ.
Нижній ярус, де Коса – не зачіска;
Пєски – не пісок;
Колонія – не в’язниця;
Собача балка – не конура;
Ліска (-и) – не ім’я;
8 березня – не свято.
Тільки тут почуєш невимовно-душевний діалект – «ріба», «бічки», «таранька, ікрянчики», вигуки «Тю!», «Ля!», «Шо!» – як спосіб спілкування. Степовий говір із домішками наддніпрянського та слобожанського.
Живучи у місті, отримаєш запрошення «Піти у місто», де зупинка «на Універмазі», «на Базарі», «на школі».
Де вулик вокзалу, літня Слободка, як єдиний хол фешенебельного готелю, з присмаком найтеплішого солоного моря, солодкого кавуна, свіжовипатраної рибки з червоним солодким помідором, янтарною вареною кукурудзою, медовою пахлавою, перегукуванням чайок та відпочивальників. Верби, тополі, маслини, чабрець, рукола як наш місцевий бур’ян – запахи, такі гострі, свіжі, рідні.
Море і степ! Вільні та самодостатні люди – нащадки сарматів, амазонок, козаків. Про ці місця, Дике поле, писав Геродот, згадував О. Вишня, пам’ятав В. Хавкін, малював І. Бродський, поетизував Т. Зінківський. Запам’ятали його багато славних войовничих мужів ХХ – ХХІ ст. від Нестора Махна до нашого президента Володимира Зеленського.
У вересні День народження мого міста. Сьогодні, коли поруч чужі світи, коли дні і ночі не тихі, коли маленькі і великі міста України загнані у кут війни, рятують спогади, фото, стрічка новин у телеграмі. Місто нагадує: «Я тут! Я з тобою! Ти не без-грунтянин, не без-морянин!»
Гріє, проростає надією мамин конверт з насінням колонських помідорів, біла ракушка в моїй кишені з цукрово-піщаним присмаком Азовського моря …
Ви вгадали, це місто Бердянськ, якому 17.09 виповниться 197 років. І саме тепер про відважних і мужніх бердянців – патріотів Тиграна Оганесяна та Микиту Ханганова, художника Максима Бровченко, співака Дмитра Волканова, фотографа Євгена Малолєтку (до речі, він вчився у нашій 20-й школі) – говорить цілий світ.
Дуже хочеться не тільки повернутися, а й бути достойним свого міста. Про це варто мріяти, і до цього варто іти.
Поділитись
Дізнайтеся також
19/09/2024
Національна соціальна сервісна служба
19/09/2024
Спеціалізовані центри ГУНП
19/09/2024
Кременчук відзначив День Бердянська
19/09/2024
Перший релокований День Бердянська
Усі новини